Вербовецька ЗОШ І-ІІ ступенів Теребовлянського району

Розділ 1. Історія села від часу заснування до сьогодення

З давніх часів на обох берегах місцевої річки (р.Серет) росли велика кількість верб – теоретично це стало основою для його назви. Вербі́вці — село Теребовлянського району Тернопільської області. Центр сіль­ради. Розташоване на берегах річки Звиняч — притоки річки Серет, за 32 км від райцентру і 23 км від найближчої залізничної станції Деренівка.  Поблизу Вербівців виявлено археологічні пам’ятки неоліту, три­пільської культури та культури кулястих амфор. Засноване близько 1557 року (перша згадка). Внаслідок поділу Польщі 1772 року відійшло до Австрійської імперії.

На початку XIX століття в селі було організовано двокласову школу, а пізніше й чотирьохкласову. Особливо багато зробив для піднесення культурного рівня села о. Саврій Петро. Згодом багато його посдідовників загинули у лавах УСС та ОУН-УПА. Протягом 1937—1938 рр. селяни Вербівець серйозно активізувалися, особливо молодь.У 1939—1991 рр. у складі Радянського Союзу.                                                                                                                            

Є церква святого Миколая (1872; кам’яна), пам’ятник на честь скасування панщини, на якому зберігся напис «Ісусе Христе Сину Божий помилуй нас» (1848; відновлена 1995), пам’ятна таблиця з прізвищами односельців — січових стрільців і вояків УГА, які загинули за волю України 1914—1920 (1936; в приміщенні церк­ви). На цвинтарі є насипані могили – борцям за Волю  УСС (1942р. - насипана),  вона була відновлена тільки в 1990 році.

На розвилці доріг Теребовля-Білобожниця на братській могилі встановлено пам’ятний знак воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1988: пам’ятник — постать воїна на постаменті), «фігуру» Матері Божої (1990). Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, бібліотека.

В селі є храм під патронатом святого Миколая. Її фундатором був граф Окоцький. Коли він помер його було поховано недалеко від церкви. Навколо церкви росли липи та ясені – деякі збереглись до наших днів. Іноді вік цих дерев сягав понад 200 років. При церкві існував церковний хор – який до 1939 року проводив дяк Володимир Головчук.

Як було зазначено вище – в часи Австрійського панування в краї і у Вербівцях, зокрема , було засновано чотирьохкласну школу.

 Село багате на церковні та культурні пам'ятки. В часи скасування панщини в Австро-Угорщині а також послідуючих за ними реформ місцевою громадою було встановлено великий хрест. Крім цього в селі було ще чотири придорожні хрестиі одна капличка Матері Божої – її засновником був уже вищезгаданий граф Охоцький.

Українські січові стрільці (УСС) були єдиною українською національною військовою формацією в складі австро-угорської армії, сформованою з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної української ради 6 серпня 1914 р. перебували під проводом Української бойової управи (УБУ). Протягом двох тижнів відгукнулося 28 тис. добровольців, але на збір УСС у Стрию наприкінці серпня — на початку вересня 1914 р. прибуло тільки 10 тис., бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською армією. З них австрійська влада вибрала тільки 2,5 тис. стрільців (на такий вибір вплинули й перешкоди з боку поляків), яких було поділено на 10 сотень по 250 бійців, що згодом вирушили на вистрій до Закарпаття.

Унікальну добровольчу військову формацію, що в майбутньому назавжди була пов'язана з назвою «Українські Січові Стрільці», було засновано в серпні 1914 року, з початком Великої Війни. Формувався Український Легіон на підставі Імператорського патенту 1851 року, згідно якого кожен дворянин габсбургської монархії мав можливість створити добровільну військову формацію, озброїти та спорядити її, особисто очолити та надати для війська суверена.

Українці складали переважно незаможне сільсько-господарське населення Східної Галичини Австрійської імперії, тому вони не змогли, на відміну від поляків, створити потужне з'єднання, придбати найсучаснішу зброю, між іншим й гармати. Але їх завзятий дух, неабиякі хоробрість та відданість, готовність до самопожертви спіткали прихільність наслідника престолу ерцгерцога Карла й він особисто прилучився до того, щоб українська частина з чисто добровольчої формації перетворилася на підрозділ на засадах регулярного війська.

Датою створення Легіону Українських Січових Стрільців є 6 серпня 1914 року, коли Головна Українська Рада та Українська Боєва Управа проголосили маніфест, в якому закликали гуртуватися під знаменами Українських Січових Стрільців для створення добровільного військового підрозділу — Легіону. Він, як і всі інши добровольчі військові формації (наприклад — Легіони Польські, Тірольський Штандшютц тощо) увійшов до складу австрійського ландштурму й відповідно підпорядковувався австрійському Міністерству оборони.

В 1913 році до лав УСС вступили чотири студенти – Зиновій Саврій, Осип Родзоняк та Іван Проник. Детальніше про них буде сказано в наступному розділі.

  Зневага та знущання над українським народом викликало обурення у свідомої частини села. Організатором у селі Вербівці ОУН був Книш Петро. Першими членами ОУН були його брат Іван, Антошків Іван, Антошків Йосип, підперигора Микола, Василик Іван, Бойчук Дмитро (наймолодший член організації), Гащин Павло, Василик Дмитро, Василик Степан, Дзюба Йосип. Антошків Йосип був станичним.

Переслідувань від польської жандармерії зазнало товариство «Просвіта» та молодіжно - спортивна організація «Луг», які займалися вихованням української молоді в національно - патріотичному дусі.

Весною 1941 року були заарештовані усі вербовецькі студенти, що навчались по різних вузах: Книш Нестор Григорович, Василик Іван Васильович та Василик Дмитро Васильович.

Були звинувачені у співпраці з підпільниками та арештовані Дригуш Іван Григорович та його рідний брат Дмитро, а також двоюрідний брат Дригуш Степан Миколайович.